До словника українських псевдонімів

ПОКАЖЧИК ПСЕВДОНІМІВ, АВТОНІМІВ ТА ІНШИХ ТЕГІВ ЦЬОГО ЖУРНАЛУ  


статистика

Словник українських псевдонімів та криптонімів (1969) - DJVU, 10 МБ

***
ЭНИ «Словарь псевдонимов»
(там є й багато українських авторів) - за словником Івана Масанова (опублікованим у 1956-1960 рр.) з деякими уточненнями та доповненнями

СВОБОДА. - Джерзі Ситі і Ню Йорк, 1966. - 26 серпня. - Ч.  158. - С. 6.

Був на еміграції критик Вадим Сварог. Дехто іронізував, що цей його псевдонім походить від слова сваритися. Але його справжнє прізвище ніде у довідниках не зазначалося. Лише у найостаннішому числі торонтського журналу  "Нові дні" (1997) його редактор (нині покійний) Мар'ян Дальний (Горгота), називаючи своїх попередників, подав: Вадим Сварог (Балах). За цим джерелом я вмістив цю інформацію і в своїй книжці 1999 р.
А минулого року з'явився перший том довідника Юрія П'ядика про українську поезію першої половини ХХ ст. - і там теж згадується  Вадим Балах - молодий автор початку 1930-х років (але біографічних відомостей про нього у П'ядика не було)...
А тепер вирішив зазирнути до американського реєстру, про який вже згадував у попередньому записі:
https://familysearch.org/pal:/MM9.1.2/D22R-BZM/p_13126047415


А потім ще й натрапив на некролог:
http://www.legacy.com/obituaries/montereyherald/obituary.aspx?page=lifestory&pid=3554589






Отже, йдеться про того самого Сварога-Балаха...
Про нього вже є й невелика стаття (без дат, але біографічні відомості таки збігаються) у Вікіпедії http://uk.wikipedia.org/wiki/Балан_Вадим_Віталійович, та, вважаю, прізвище БалаН (так назвав його у своїх спогадах Володимир Біляїв) Сварогові приписане помилково...

 

first name:	Peter
middle name:
last name:	Horban
name suffix:
birth date:	17 January 1918
social security number:	131-26-7865
place of issuance:	New York
last residence:	San Francisco, San Francisco, California
zip code of last residence:	94103
death date:	5 January 2003
estimated age at death:	85

Він чи не він?

Дуже неприємно про таке писати, але обставини змушують...
Я - не Фройд (і взагалі не лікар), тому причини авторчиної поведінки аналізувати не можу і не буду (та якби й був лікарем, то мав би зберігати лікарську таємницю).
Звичайно, присутність у словнику псевдонімів НЕ можна вважати за честь і радість, бо там же й псевдоніми пасквілянтів можуть розкриватися (якщо на те є законні підстави).
Але якщо авторка не хоче, щоб про неї знали, то навіщо виставляти відомості про себе у профайлі?
Мені, коли отримав листа із погрозами та залякуванням (ну, може, я такий боягуз - і перебільшую небезпеку, але ж таки дещо протягом свого життя бачив і чув), теж хотілося оприлюднити це приватне листування - але стримався. А ось ця авторка це зробила - і це теж дещо говорить про її рівень моральності:
http://tawropola.livejournal.com/178308.html

До речі, вона чомусь НЕ виставила мого останнього листа від 5 липня:

"По-перше, я лише СПОДІВАЮСЯ, а не "ставлю перед фактом".
По-друге, знаю я і права авторів - і намагаюся без їх дозволу не публікувати тієї інформації, котра не оприлюднювалася у ЗМІ. Крім того, неодноразово доводилося мені на прохання авторів вилучати - як з мого блогу, так і з рукопису майбутньої книжки - навіть ті відомості, які раніше вже публікувалися в інших виданнях.
Але ж дивно якось: оприлюднюєте інформацію про себе (і не в малотиражному виданні, а у всесвітній мережі), а потім надсилаєте страшні погрози тим, хто намагається на неї посилатися. Ось Яндекс подає 71 посилання на блог tawropola - чи Ви всім їх авторам (крім себе, звичайно) таке надсилаєте?
"я матиму купу часу й натхнення на цю веселу дрібничку. дякую за цікаву розвагу."
А от я чомусь ніколи не відчував задоволення від лихих і підступних вчинків...
Бувало, що деякі авторки (молодші за мене, до речі) казали, що дозволяють публікувати деякі відомості про них після їхньої смерті. ТО Я ТЕЖ МУШУ СКАЗАТИ: мої матеріали можуть бути опубліковані незалежно від того, чи буду я живий, чи ні - мені є кому їх заповісти...
Я, можна сказати, філолог-аматор, але ж Ви - кандидат філологічних наук. То кому, як не Вам, розуміти важливість цієї справи - створення словника псевдонімів та інших довідників про наших письменників, журналістів і т.д.?.."

А сьогодні ось отримую таке:
"пане Еппель, мушу визнати, у вас великі проблеми з комунікацією, якщо ви не здатні відрізнити прохання від сподівання, а іронію від погрози. ви в мене нічого не просили, а тим більше - дозволу на використання приватної інформації. з того, що ця інформація не становить жодної таємниці, не означає, що будь-хто може використовувати її для публікації. це по-перше.
по-друге, щодо "страшних погроз": чого б то я мала радіти з ваших публікацій? це ваша праця, і вона мене не обходить - тобто не обходила б, якби ви належним чином представилися б і запитали дозволу на використання інформації про мене у вашому словнику (до речі, в такому випадку ви отримали б його без проблем). а так я розцінюю ваш попередній лист як звичайнісіньке хамство.
тому аби розставити крапки над і: я не даю вам дозволу на використання інформації про моє прізвище та псевдоніми.
на все добре, пане Еппель."
------

Це вже дрібниця, але "якби ви належним чином представилися б".
А це хіба не так: "З повагою - Веніамін Еппель, автор кількох публікацій "Матеріалів до словника українських псевдонімів"."?

Так, нічого не просив - але й нічого не брав без дозволу!

І після знущань та погроз  зі свого боку вона ще розцінює мій лист як "хамство".
Авторів у нас, звичайно, - хоч греблю гати, і, звичайно, я зовсім не страждатиму від відсутності у моїх публікаціях Бєсєдіної-Оскольської-Горянич.
Але якщо я помиляюся, то підкажіть - в чому саме? 


Коментарі

Ось, наприклад, у виданні:

Прудивус

Чорний гумор

Ти питаєш мене:
"Що таке чорний гумор?"
Уяви ситуацію,
коли в день нашого весілля
ти в білому платті нареченої
виходиш перед ЗАГСом
із чорного лімузина
і, як ми й домовилися,
чекаєш на мене з неба.
А я в уніформі десантника
з автоматом Калашникова
і гранатою за ременем
вистрибую з літака
і за кілька секунд усвідомлюю,
що з якоїсь причини
основний парашут не розкрився,
і, геть забувши про те,
що кільце запасного
я замість обручки
подарував тобі на заручини,
машинально смикаю
за кільце гранати.
Можеш тепер сміятися.

http://prosvilib.ipsys.net/books/vtf/4vtf/vtf4_11.htm#prudyvus


І хто ж такий Прудивус?
Я за допомогою мережі знайшов швидко...

"Яке справжнє ім’я письменника, що підписується псевдонімом Прудивус?

а) А.Крат;

б) А.Кичинський;

в) А.Бахута"

(Мабуть, поки що треба приховати коментарі...)

Сьогодні, 25 лютого, на 84-му році життя помер український історик, керівник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Ярослав Дашкевич.

Ярослав Дашкевич народився 13 грудня 1926 року у Львові. У 1944-му закінчив Академічну гімназію у Львові, рік навчався у Львівському медичному інституті, вищу освіту здобув на філологічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка за спеціальністю "Українська мова і література".

http://maysterni.com/publication.php?id=27669

http://www.litgazeta.com.ua/node/292


О, ні! Поет не помирає!
Він просто пить переставає,
І к новой жизні воскресає...
Та віршів більше не писає!

(© Мина Устюк)

"1973 року Григорія Кочура було виключено з уславленої багатьма іншими анало­гічними «подвигами» Спілки письменників України. Це означало зокрема, що він не міг офіційно друкуватися, більше того – навіть згадувати його ім’я не було дозволено. Але ж відомо: крім офіційних, існують неофіційні можливості, окрім широких автострад, існують ще партизанські стежки.
Одного разу (а діялось це навесні 1973 року) Григорій Порфирович поцікавився, чи не погоджусь я підписати своїм прізвищем його внутрішню рецензію й занести її до видавництва? Я довго не вагався, проте, навчений попереднім досвідом, запитав: чи не буде таємницю розголошено раніше, аніж дасть вона позитивний результат?
– Не журіться, – відказав Григорій Порфирович. – Про це ніхто не довідається. Передаю Вам оригінал, Ви передруковуєте його на своїй машинці, два примірники заносите за вказаною адресою. От і все.
Я так і зробив. Передрукував, поставив свій автограф і заніс до видавництва «Дніпро». За деякий час отримав у касі видавництва гонорар і завіз його справжньому авторові рецензії.
Змальовую все з деталях, щоб читачі зрозуміли негероїчність, буденність моєї місії. Я був лише виконавцем, а сценарій і режисура належали не мені... Це щоб не виникла, бува, у когось підозра, ніби я перебільшую власну роль в історії.
В роки узаконених нагінок і заборон подібна практика набула певного поширення, стала зовсім не поодиноким явищем. Як ставитися до цього нині – то приватна справа кожного з фігурантів, але тоді все виглядало більш-менш однозначно: треба допомагати одне одному, рятувати людей, котрі з тієї іншої причини опинилися в скрутному становищі.
[...]
Не приховаю, довелося переживати і прикрі моменти згаданої місії: йдеться про цілком запрограмовану реакцію перекладачів, що їхній доробок піддавав професійному аналізу Григорій Кочур. Перекладачі, що їх було суворо критиковано і чиї опуси не потрапили внаслідок цього до видавничого плану, вельми гнівались, але вивергали свою лють на мене, бо не мали зеленого уявлення про авторство Григорія Кочура. Тут назву передусім Петра Тимочка. І, навпаки, Павло Шарандак виголошував на мою честь хвалу відтоді, коли йому вручили рецензію, до останніх днів свого життя. Вислуховую­чи його надмірне (і, зрозуміло, незаслужене) славословіє, я почувався так само незатишно, як і у випадку з надмірними обвинуваченнями."

Докладніше:  http://vitchyzna.ukrlife.org/3_4_09cherevatenko.html

"Я радий, що настав час вже розкрити авторську таємницю. Читачі «Дня» знають мене як Микиту Касьяненка. Політичні та професійні реалії 1998-1999 років, коли я починав в «Дні», вимагали інколи використання псевдоніму. Ця практика проіснувала майже десять років. Сьогодні потреба в ній відпала. Тепер, за погодженням з головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною, я повертаюсь до свого дійсного імені — Микола Семена. Хочу, щоб це був якісний рубіж. Моя професійна мета — правдиво відображати життя в Криму, показати Україні, що Крим не такий фатальний, як інколи про це пишуть, ніяка не «гаряча точка», а славний регіон з мудрими людьми і власною історією, яку не можна нехтувати, а Криму — що і Україна значно краща, ніж ті міфи, що тут побутують, а головне — значно перспективніша, ніж це втокмачують кримчанам..."

http://www.day.kiev.ua/279139/