ПОКАЖЧИК ПСЕВДОНІМІВ, АВТОНІМІВ ТА ІНШИХ ТЕГІВ ЦЬОГО ЖУРНАЛУ  


статистика

Словник українських псевдонімів та криптонімів (1969) - DJVU, 10 МБ

"1973 року Григорія Кочура було виключено з уславленої багатьма іншими анало­гічними «подвигами» Спілки письменників України. Це означало зокрема, що він не міг офіційно друкуватися, більше того – навіть згадувати його ім’я не було дозволено. Але ж відомо: крім офіційних, існують неофіційні можливості, окрім широких автострад, існують ще партизанські стежки.
Одного разу (а діялось це навесні 1973 року) Григорій Порфирович поцікавився, чи не погоджусь я підписати своїм прізвищем його внутрішню рецензію й занести її до видавництва? Я довго не вагався, проте, навчений попереднім досвідом, запитав: чи не буде таємницю розголошено раніше, аніж дасть вона позитивний результат?
– Не журіться, – відказав Григорій Порфирович. – Про це ніхто не довідається. Передаю Вам оригінал, Ви передруковуєте його на своїй машинці, два примірники заносите за вказаною адресою. От і все.
Я так і зробив. Передрукував, поставив свій автограф і заніс до видавництва «Дніпро». За деякий час отримав у касі видавництва гонорар і завіз його справжньому авторові рецензії.
Змальовую все з деталях, щоб читачі зрозуміли негероїчність, буденність моєї місії. Я був лише виконавцем, а сценарій і режисура належали не мені... Це щоб не виникла, бува, у когось підозра, ніби я перебільшую власну роль в історії.
В роки узаконених нагінок і заборон подібна практика набула певного поширення, стала зовсім не поодиноким явищем. Як ставитися до цього нині – то приватна справа кожного з фігурантів, але тоді все виглядало більш-менш однозначно: треба допомагати одне одному, рятувати людей, котрі з тієї іншої причини опинилися в скрутному становищі.
[...]
Не приховаю, довелося переживати і прикрі моменти згаданої місії: йдеться про цілком запрограмовану реакцію перекладачів, що їхній доробок піддавав професійному аналізу Григорій Кочур. Перекладачі, що їх було суворо критиковано і чиї опуси не потрапили внаслідок цього до видавничого плану, вельми гнівались, але вивергали свою лють на мене, бо не мали зеленого уявлення про авторство Григорія Кочура. Тут назву передусім Петра Тимочка. І, навпаки, Павло Шарандак виголошував на мою честь хвалу відтоді, коли йому вручили рецензію, до останніх днів свого життя. Вислуховую­чи його надмірне (і, зрозуміло, незаслужене) славословіє, я почувався так само незатишно, як і у випадку з надмірними обвинуваченнями."

Докладніше:  http://vitchyzna.ukrlife.org/3_4_09cherevatenko.html

"Я радий, що настав час вже розкрити авторську таємницю. Читачі «Дня» знають мене як Микиту Касьяненка. Політичні та професійні реалії 1998-1999 років, коли я починав в «Дні», вимагали інколи використання псевдоніму. Ця практика проіснувала майже десять років. Сьогодні потреба в ній відпала. Тепер, за погодженням з головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною, я повертаюсь до свого дійсного імені — Микола Семена. Хочу, щоб це був якісний рубіж. Моя професійна мета — правдиво відображати життя в Криму, показати Україні, що Крим не такий фатальний, як інколи про це пишуть, ніяка не «гаряча точка», а славний регіон з мудрими людьми і власною історією, яку не можна нехтувати, а Криму — що і Україна значно краща, ніж ті міфи, що тут побутують, а головне — значно перспективніша, ніж це втокмачують кримчанам..."

http://www.day.kiev.ua/279139/

Наукові записки
Вінницького державного педагогічного університету
імені Михайла Коцюбинського

Серія:     Філологія
2009     Вип. 11    


Наталія Павликівська

ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОЇ ПСЕВДОНІМІЇ ХХ СТОЛІТТЯ

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzvdpu/filologiya/2009_11/zbirnuk%2011%20%202009/osnovni%20priorutetu.pdf

 

Мовознавчий вісник
Збірник наукових праць

Черкаси, 2009. Вип. 9.

Наталія Павликівська

Неофіційний антропонімікон українських повстанців періоду 20-х років XX століття

На короткий час повернувся сюди, щоб доповнити інформацію про одного автора, який мені, звичайно, не дуже подобається.
Але він знову виставив резюме - на http://www.myjob.in.ua/cv/10669.html

І розкрив ще один свій псевдонім. А про деякі з тих, які він розкривав раніше (див. http://ua-pseudo.livejournal.com/13771.html), тепер мовчить.
Але я вже встиг опублікувати інформацію про ті псевдоніми у "Молодій нації" (2008, № 1; продається у "Смолоскипі")...


( Curriculum vitae - Ігор Скрипник )

Ось ще  мої лінощі - хоч назва книжки Янки Саламевича мені давно відома, але інформацію про самого автора я почав шукати лише зараз:



Янка Саламевіч нарадзіўся ў 1938 г. у вёсцы Малая Кракотка (Слонімшчына) у сялянскай сям’і. Скончыў беларускае аддзяленьне філялягічнага факультэту БДУ (1960). Кандыдат філялягічных навук. Сябар СП СССР з 1989 г. У 1983 г. выпусьціў «Слоўнік беларускіх псэўданімаў і крыптонімаў XVI-XX стст.» Таксама займаўся фальклёрам, літаратуразнаўствам, перакладамі.

"...Знаёмы хлопец даслаў мне з Украіны тамтэйшы слоўнік псэўданімаў, і я падумаў: калі ва ўсіх ужо ёсьць такія слоўнікі, то чаму ў беларусаў няма."

"Можна лічыць, што я адзін выканаў працу цэлага інстытуту, у Польшчы такі слоўнік рабілі 18 чалавек. Пасьлядоўнікаў няма, моладзь чамусьці не цікавіць гэтая дзялянка. Цяжка сказаць, што чакае ў будучыні дасьледаваньне беларускіх псэўданімаў."

"Сёньня я працягваю ўносіць у сваю картатэку ўсё, што трапляе на вочы, я не гляджу хто гэта, журналіст, паэт ці нейкі выпадковы чалавек, калі ён падпісваўся не сваім імём, я яго фіксую."

"«НН»: А самі Вы карыстаецеся псэўданімамі?

ЯС: У мяне іх каля двухсот пяцідзесяці, калі я друкаваўся ў календары «Родны край», то, каб маё імя не паўтаралася часта, прыдумваў псэўданімы. Спачатку перабраў усе прозьвішчы са сваёй вёскі, дрэвы, кусты, што расьлі ў ваколіцах, нашы слонімскія словы. Псэўданімы як, бывае, прыдумваюцца: глянуў чалавек у акно, што першае ўбачыў, так і назваўся."

http://www.nn.by/index.php?c=ar&i=6123

Аксак: “Якая ваша самая вялікая нязьдзейсьненая на сёньня навуковая і творчая мара?”

Саламевіч: “Кажуць, што надзея памірае апошняй, дык спадзяюся яшчэ, што другое выданьне слоўніка псэўданімаў і крыптанімаў пабачу. Хоць духу, як кажуць, усё меней і меней, але хочацца патрымаць у руках гэты слоўнік”.

Аксак: “У першым яго выданьні было прыкладна чатыры тысячы псэўданімаў і крыптанімаў. А колькі будзе ў новым?”

Саламевіч: “Цяпер назьбіралася намнога болей – недзе каля дваццаці тысяч расшыфраваных. Я з 1961 году займаюся гэтым і знайшоў ужо, дзе хто нарабіў памылак з расшыфроўкай. Колькасна слоўнік павялічыўся да двух вялікіх тамоў”.

http://www.svaboda.org/content/Transcript/1338496.html

...Ще натрапив на цікаві назви публікацій, що були вміщені в одному науковому збірнику (але чи знайду час на пошуки самого збірника?):


Актуальні проблеми дослідження граматики та лексикології : матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції, 4 - 5 жовтня 2006 р. / М-во освіти і науки України, Вінницький держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського ; редкол. П. С. Дудик (гол. ред.) [та ін.]. - Вінниця : [б. и.], 2006. - 252 с. ; 20 см. - ISBN 966-621-316-8 (в м. обкл.) : 12.00 грн.

Павликівська, Наталія. Міфоніми у псевдоніміконі ОУН-УПА. / Н. Павликівська. - С .109-110
Павликівська, Юлія. Засоби вторинної номінації особи : (на матеріалі псевдонімів журналістів Вінничини). / Ю. Павликівська. - С .111-113

На Вікіпедії виявив свіжу статтю

Ріанґабар

Думаю,  хтось прочитав про цей сюжет у названій книжці Максима Стріхи - а вже звідти взяв і посилання на мою публікацію...

Слід уточнити, що «Плач над градом Кия»  - це не вірш, а ціла поема.

А трохи докладніше про цю містифікацію розповідає сам Юрій Винничук:

"На початку 80-х я, не маючи змоги друкувати власних художніх текстів, писав літературознавчі, критичні статті, а також друкував переклади з давньої кельтської поезії, з ірландської та валійської мов, яких я не знав, але мав підрядники. І ввійшов у такий смак, що почав сам писати в тому стилі і опублікував кілька містифікацій. Дійшло до того, що я написав від імені ірландського монаха Ріангабара, який нібито був очевидцем облоги Києва ордами Батия, цілу поему “Плач над градом Кия”. І це надрукував журнал “Жовтень” у №9 за 1984 р., а перед тим подала уривки „Літературна Україна”. Був великий розголос, що це визначне відкриття на рівні “Слова о полку Ігоревім” і т.д. І навіть недавно, роки три тому, газета “Українське слово” на повному серйозі написала про те, що давня українська поезія представлена автором “Слова…”, Митусою (після якого жодного рядка не лишилося) і тим Ріангабаром, якого я вигадав. “Плач над градом Кия” згадується в різних дослідженнях і навіть в УЛЕ, тобто мій Ріангабар пробився до академічних кіл...

Таких фокусів я зробив більше, але я ще не до всіх признаюся. Просто мені соромно перед деякими поважними людьми, яких я розіграв."

http://www.potyah76.org.ua/potyah/?t=28

Оце раптом дізнався, що cm0k відсканував "Словник українських псевдонімів та криптонімів" (1969; DJVU, 10 МБ).
Це видання хоч і має численні вади - й існують великі сумніви щодо його авторства - але це поки що єдиний у нас такого обсягу довідник про псевдоніми українських авторів...

Волинь філологічна: текст і контекст
Випуск 4, 2007

УДК 811.161.2’373.232.1

 Наталія Павликівська
(Вінниця)

ПСЕВДОНІМІКОН ОУН-УПА
ТЕРЕНУ ВОЛИНІ І ПОЛІССЯ
(особливості псевдонімної номінації)

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vftk/2007_4.pdf

Безперечно, дуже добру справу робить zorianazhyvka, укладаючи серії "Різдвяна антологія" та "Великодня антологія", нерідко розшукуючи і публікуючи призабуті твори призабутих авторів.
Хоч усе ж таки дещо дивно читати:
"Відкриває видання повість "Азор", нам не відомі навіть повні ініціали автора. Протоієрей С. В. Савчук – так було підписано дві невеличкі книжечки, що побачили світ 1930 р. у видавництві "Вісник" у Вінніпезі. Перша називалася "Десять біблійних оповідань"; друга "Азор" (Оповідання з часів Ісуса Христа для молоді) – його ми по стількох роках знову пропонуємо до уваги українського читача."
http://zorianazhyvka.livejournal.com/48301.html

Принагідно зазначу, що видань (зокрема й довідників) про українських авторів з Канади існує не так вже й мало, наприклад:

Марунчак Михайло. Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег, 1986.

Марунчак Михайло. Історія українців Канади. Т.1. — 2-е вид — Віннпег: Накладом УВАН в Канаді, 1991. — 464 с.. : іл.

Марунчак Михайло. Історія українців Канади.  Т.2. — 2-е вид — Вінніпег: Накладом УВАН в Канаді, 1991. — 512 с.. : іл.

Славутич Яр. Анотована бібліографія української літератури в Канаді. — Едмонтон: Славута, 1986.

Славутич Яр. Українська література в Канаді: Вибрані дослідження, статті й рецензії. — Едмонтон: Славута, 1992. — 336 с.

Боровик Михайло. Століття українського поселення в Канаді (1891-1991). — Монреаль: Укр. Могилян.-Мазеп. АН, 1991. — ХІV, 485 с.. : іл.

Щоправда, не завжди ці книжки можна знайти і в найбільших наших бібліотеках...

Але ж існує ще й (перевидана в Україні - а тому є в багатьох книгозбірнях!) Енциклопедія українознавства, матеріали з якої широко використано у Вікіпедії:

Савчук Семен Володимир (* 1895), церк. і громадський діяч у Канаді, родом з с. Волківців Борщівського пов. в Галичині, в Канаді з 1899. Митрофорний протоієрей, гол. Президії Консисторії Укр. Гр.-Правос. Церкви у Канаді. Один з основоположників правос. церк. життя в Канаді, засновник Колеґії св. Андрія з Вінніпеґу і її ректор (з 1952), ред. «Вісника» (1924 — 51), організатор і діяч багатьох гром. об'єднань у Канаді (Союз Укр. Самостійників, Союз Укр. Молоді в Канаді й ін.); заступник през. КУК. Праці: «Як постала Укр. Гр.-Правос. Церква в Канаді» (1924), «Оп. з життя Ісуса Христа» (1930), «Десять біблійних оповідань» (1930), «Азор» (1930), «Церк. канони в теорії і практиці» (1955), ст. в пресі (також під псевд. Т. Єстик, С. Матеїв).

***

А ось, до речі, довідка про саму упорядницю: http://zorianazhyvka.livejournal.com/47417.html
Похвалюся, що я її "розшифрував", коли подібних довідок ще не було –  у виданні  Вітрила: Щорічний літературний альманах. 2002  (К., 2002)  натрапив на вміщені за підписом Зої Жук "Казку про справжнє Різдво", "Вірші до Різдва" та інші твори, які вже зустрічав на http://zoriana.ForU.ru за підписом Зоряни Живки...

Довго не наважувався вмістити тут цей запис, та й часу бракувало... А все ж...

    

13 березня був у київській книгарні «Є» на презентації книжок з серії «Ucrainica: ad fontes» (Ужгород, «Ґражда»).

Книжки, безперечно, гарні – і добре, що нарешті їх перевидано в Україні (до того ж, обіцяють, що вони будуть у продажу в цій книгарні).

Але слухачів у залі було дуже мало – і обговорення відбувалося на рівні «Чи правда, що в Ужгороді кава смачніша, ніж у Львові?» або «Чи русини – це не давня назва українців?».

Та що нарікати на низьку активність читачів-слухачів, коли автор передмови та приміток до «Українського Подоння» Аркадія Животка до зауваження (чи то уточнення), яке стосувалося ЙОГО ПРИМІТОК, поставився цілком байдуже! Чого чекати від людей, які не люблять своєї справи?

verstyuk_i:
"...Окремо слід сказати про тих авторів, які видають свої тексти під псевдонiмами. Якщо ці письменники постійно працюють з одним „своїм” видавництвом, котрому вони довіряють, то тоді ніяких загроз немає. Але якщо вони видаються і публікуються деінде, до того ж використовуючи більше одного псевдонiма, то тоді їм загрожує реальна небезпека. По-перше, дуже важко втримати в секреті приховане під псевдонiмом справжнє ім’я. Звичайно, „рідне” видавництво нікому не продасть цей секрет, але невелика газета, куди були надіслані тексти для публікацій, може це зробити. По-друге, проблематичними в такому разі є всі фінансові справи, особливо якщо йдеться про публікації у невеликих виданнях. Хто публікувався під псевдонімом у газетах чи журналах, той добре знає, як важко буває пояснити бухгалтеру розбіжність між написом у паспорті і підписом біля статті. Хоча для великих проектів це проблеми не становить. По-третє, редактори і читачі завжди дуже болісно реагують, коли автор просто бажає від них сховатися, замаскувавшись псевдонiмом і тримаючи в секреті свої ім’я та прізвище. Творчість – це життя, вона мусить запалювати не лише пересічного читача, але й усіх тих, кого письменник зустрічав на своєму життєвому шляху, з ким спілкувався, з ким був знайомий. Псевдонiм позбавляє знайомих автора переживати його творчість саме як творчість знайомої людини, а тому викликає рішучий протест." [???]
http://verstyuk-i.livejournal.com/14706.html

    Kalynyk, S. = Петро Васильович Одарченко

ГАЗ.: Свобода=Svoboda: The Ukrainian Weekly Section. – 1956. – April 7, 14. ДЖ.:  Петро Одарченко. Біобібліографія. – Торонто, 1983. – C. 58.

Одарченко, Петро Васильович (20 серпня 1903, с. Римарівка Гадяцького пов. Полтавської губ. – 12 березня 2006, США) – літературознавець, мовознавець, публіцист.

    Байдан, М. = Михайло Костьо­вич Зеров ('Орест')

ГАЗ.: Свобода. – Нью-Йорк; Джерзі Ситі, 1946. 30 січ. ОКР. ВИД.: До всіх людей совісти в цілому світі. –  1945. ДЖЕРЕЛА: повідомлення Ігоря Качуровського; Наша віра. – К., 2001. Грудень. № 12. С. 10 (від­творено фрагменти автографа); Літературна Україна. – 2001. 6 груд. С. 4; Голодомор в Україні 1932–1933: Бібліогр. по­кажчик. – Одеса; Львів, 2001. С. 141, 575.

Зеров (‘Орест’), Михайло Костьович (27 листопада 1901, Зіньків Полтавської губ. – 12 березня 1963, Авґсбурґ, Німеччина) – поет, перекладач, публіцист. Пс.: Байдан, М.

Треба тішитися, що Григорія Порфировича Кочура я не лише читав, а й неодноразово слухав...
А все ж більше сумую, що знав уже багатьох людей, яких давно немає серед живих. Ось і вчора в смолоскипівській книгарні один з хлопців, слухаючи аудіозаписи,  підкреслив, що йому дуже подобається пісня "На долині туман" (Борис Буєвський - Василь Діденко)...  А мені хотілося сказати, що я й самого автора слів не раз зустрічав на центральному майдані Києва (у 1986-89 рр.)...

У мережі виявлено документ,  де розкрито псевдонім авторки, котра підписується як Тала ВЛАДМИРОВА і Тала ВЛАДМІРОВА (але не Владимирова і не Владімірова!) - вона цього року друкувалася в "Четверзі" та "УФО":


 

...На жаль, преса довго не живе. strongowski пише: "...більше ніде ви про Троянкер не прочитаєте..." (http://strongowski.livejournal.com/851411.html) - хоч згадані авторкою, яку цитує Стронґовський, спогади Юрія Смолича про Раїсу Троянкер (уривок з "Інтимної сповіді") друкувалися - але, здається, лише одного разу - у часописі "Коментар", який виходив у Києві в 2003-2004 рр.

А вперше про поезію Троянкер (хоч прізвище авторки, здається, зустрічав і раніше) я прочитав ще в "першому" "Поступі" 1991 року - у публікації Олександра Кривенка. Згодом була публікація в журналі "Лель", якої я так і не бачив...

Ось розповідь про дочку поетеси - і розповідь дочки про матір: "...Мама моя, Раиса Троянкер, была меня старше всего на семнадцать лет. Мы жили в Мурманске, где она была настоящей знаменитостью…" http://www.stapravda.ru/projects/litera/public/polyarush/PV_arbat.shtml

Ще дещо до бібліографії (подається за Вікіпедією):

• Турчак Иван. Поэтесса из Умани // Радуга. — 1988. — № 11. — С. 172;
• Раїса Троянкер (1908—1945). «Маленька поетеса» з Умані // Мануйкін О. О., Поліщук В. Т. З літопису духовного єднання (Черкащина у долі й творчості російських, єврейських і польських письменників). Черкаси, 1993. — С. 22-24;
• Семенов Владимир. Суровая лирика Раисы Троянкер // Вечерний Мурманск. — 2005. — № 10 (22 января).

І готується така книжка:

Petrovskiĭ-Shtern, Ĭokhanan.
The anti-imperial choice : the making of the Ukrainian Jew / Yohanan Petrovsky-Shtern.
New Haven : Yale University Press, c2009.
        Contents: A prayer for Ukraine: the improbable identity of Hryts'ko Kernerenko -- Between two fires: the national-Communist utopia of Ivan Kulyk -- Writing the body: the passion and freedom of Raisa Troianker -- Being for the victims: Leonid Pervomais'kyi's ethical responses to violence -- A messiah from Czernowitz: the language and faith of Moisei Fishbein.
 

***

А оскільки файл з текстом досі невиданої "Інтимної сповіді", кажуть, давно вже мандрує між людьми (а згодом потрапив і до мене), то наважуся розділ про Раїсу Троянкер відтворити тут.

Отже:

Юрій СМОЛИЧ. З "ІНТИМНОЇ СПОВІДІ"

Тексти підготували Ярина Цимбал і Микола Климчук. Збережено правопис оригіналу 
  

( ЧИТАТИ! )